Вишивка є одним із найулюбленіших і найпоширеніших видів рукоділля. За старих часів на Русі всі жінки володіли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана із стародавніми звичаями та обрядами російського селянства. За допомогою голки та різних ниток російські жінки перетворювали просту тканину на витвір мистецтва.
Дівчинка семи – восьмирічного віку починала готувати собі посаг, і до п’ятнадцяти – шістнадцять років мала мати святковий і буденний одяг, скатертини, підзори, рушники, яких мало вистачити на кілька років. Готували рушники, якими обдаровували на весіллі рідню нареченого та почесних гостей. Перед весіллям влаштовувалась виставка виробів і за їх кількістю, і якістю судили про майстерність та працьовитість нареченої.
Мистецтво вишивання має багатовікову історію. У далекі часи, коли люди жили роз’єднано, кожен народ, а іноді й невелике селище мали свої особливості у вишивці та інших видах народної творчості. З розширенням зв’язків між окремими районами місцеві особливості збагачували одне одного. З покоління в покоління відпрацьовувалися та покращувалися візерунки та колірні рішення, створювалися зразки вишивки з характерними національними рисами.
За характером візерунків та прийомів їх виконання російська вишивка дуже різноманітна. Відомо, кожна область, котрий іноді район має свої, лише тут існуючі прийоми вишивки, свої мотиви орнаменту, колірні рішення.
Російська вишивка відрізняється від вишивок інших народів. Велику роль у ній відіграє геометричний орнамент і геометричні форми рослин і тварин: ромби, мотиви жіночої фігури, птиці, дерева або куща, а також барсу з піднятою лапою. У формі ромба, кола, розетки зображувалося сонце – символ тепла, життя; жіноча фігура та квітуче дерево уособлювали родючість, птах – символізував прихід весни.
Розташування візерунка та прийоми вишивки були органічно пов’язані з формою одягу, який шився з прямих шматків тканини. Шви виконувались за рахунком ниток і називалися лічильними. Ними прикрашалися опліччя, кінці рукавів, розріз на грудях, поділ фартуха, низ одягу, і навіть розташовувалися вздовж сполучних швів.
У вишивках “вільних”, за намальованим контуром, переважали візерунки рослинного характеру.
До старовинних російських швів відносяться: шов розпис або напівхрест, набір, хрест, лічильна гладь, “козлик”, білий дрібний рядок.
Пізніше з’явилися вирізи, кольорова перевивка, хрестецька строчка, гіпюри, тамбурна вишивка, біла і кольорова гладь.
Російські селянські вишивки можна поділити на дві основні групи: північну та середньоруську. До північної відносяться роботи Архангельської, Новгородської, Псковської, Вологодської, Калінінської, Іванівської, Горьківської, Ярославської, Костромської, Володимирської; до середньоросійської – Калузької, Тульської, Рязанської, Смоленської, Орловської, Пензенської, Тамбовської та Воронезької областей.
Найпоширеніші прийоми північної вишивки: хрест, розпис, вирізи, біла строчка, наскрізне шиття, що виконується по сітці, біла та кольорова гладь.
Північні сюжетні композиції найчастіше виконували швами розпис та набір. У деяких районах російської Півночі візерунки на фартухах, подолах сорочках і рушниках вишивали хрестом, як правило, одноколірним: червоним по білому або білим по червоному полотну. У візерунках образотворчі мотиви переважали над геометричними. Складні композиції передавалися силуетно, контурно, в одному кольорі одним прийомом. Тут же поряд із жіночим костюмом та дрібними побутовими речами та вишивкою прикрашали декоративні вироби: рушники, підзори та ін.
Селянські вишивки середньоруської лінії значно відрізнялися від Північних. У візерунках переважали геометричні форми з фігурою гребінчастого ромба з “позначками”, тобто з двома виступами на кожному кутку, що мають назву “реп’ях” або “орепей”. Вони відрізнялися незвичайним розмаїттям візерунків та варіантів забарвлень.
Вишивки середньоросійської смуги багатобарвні. Фон проглядається як і сам орнамент. Крім вишивки в оформленні виробу є візерункове ткацтво, смуги стрічки, кумача, кольорової тканини, а також мережива та позумент.
У південних районах її застосовували головним чином для прикраси жіночого одягу та рушників.
Однією з найцікавіших і найпоширеніших вишивок середньоросійської смуги є кольорова перевити Смоленської, Тульської, Калузької областей. Крім перевіту зустрічаються шви: набір, розпис, “кіска”, “козлик”, хрест, лічильна гладь, мережки.
На основі вивчення традицій та досвіду старих майстрів творчі колективи художніх промислів створюють декоративні вироби, що відповідають естетичним вимогам сучасного мистецтва.
Сучасна вишивка може бути використана для прикраси дитячого та жіночого одягу, а також побутових речей: завіс на вікна, серветок, наволочок на дивані подушки, килимків та панно, рушників, фартухів, сумок, сувенірів та ін.
Отже, вишивка – це мистецтво прикраси тканини чи трикотажу стібками, які збагачують її поверхню та підкреслюють красу. Протягом століть вишивальниці експериментували з відповідними матерами.
